ЛЮЦЕРНА (Medicago L.) — рід однорічних і багаторічних рослин родини бобових, Fabaceae. До роду Люцерна належить 21 багаторічна і 43 однорічних видів рослини. Л. поширена в основному в південній частині країн СНД, на Кавказі, в Казахстані, в Західному і Східному Сибіру, подекуди в Середній Азії, на півдні Далекого Сходу. В Україні поширена і освоєна в лісостепу, центрально-чорноземній частині, в Криму. Види розповсюджені в основному у Середземномор’ї, на Кавказі, в Середній Азії та Європі. У флорі країн СНД представлено 36 видів Л., із них на території України — 19. Найбільше поширення мають два види Л.: Л. посівна (синя) — Medicago sativa L. та Л. жовта (серпоподібна) — Medicago falcatа L. Л. почали культивувати багато тисячоліть тому. Цінність її як корму для тварин описували ще у 490 році до н.е. римські письменники Пліній і Стратон. Вона відома в культурі близько 8000 років і має репутацію королеви трав. Відвари Л. використовували у Древньому Єгипті, Китаї, Тибеті ще у V ст. до н.е. для лікування рахіту у дітей, корекції складу крові, захворювань ШКТ, щитовидної залози, шкіри та ін. Квіти в пазушних китицях, багатоквіткових або з невеликою кількістю квіток. Віночок різнобарвний, човник затуплений, крила із зубчиком у нижній частині. Боби багато- або малонасінні, розкриваються чи не розкриваються, більш-менш зігнуті або спірально закручені, рідше — прямі. Одно- або багатонасінні трави із трійчастими листками; прилистники розвинуті, прирослі до черешка. Рослини, які належать до роду Люцерна, поширені в помірно теплих і субтропічних областях Євразії та Африки, але переважно у країнах Середземномор’я та Південно-Західної Азії. Заносяться до інших нетропічних країн, а багаторічні рослини Л. широко культивуються як кормові рослини і нерідко дичавіють. Л. посівна (синя, звичайна) — M. sativa L.: зростає у вигляді куща. Це багаторічна трав’яниста рослина. Численні стебла прямостоячі або лежачі; завв. досягають 1–1,5 м; добре розгалужені, чотиригранні; голі чи у верхній частині мають волоски, добре покриті листочками. Середня кількість стебел у кущі — 15–20. Листки трійчасті, листочки продовгувато-овальні, яйцеподібні або лінійні, до основи завжди звужені, вище середини із зубчиками, на верхівці звичайно з виїмкою, в центрі якої знаходиться зубець. Верхній бік більш зелений порівняно з нижнім. Листочки голі або опушені з нижнього боку (від чого набувають сіруватого відтінку); почергові, листкові пластинки 15–30 мм завд. і 3–10 мм завш. Прилистники на ⅓–½ зрослися, у вільній частині трикутно-ланцетні, при основі — цільнокраї або частіше з 1–2 зубчиками. Суцвіття — компактна китиця 10–25 мм, яка складається з 5–30 квіток. Китиця укорочена, овальна чи округла, віночок фіолетовий, синій, яскраво забарвлений, але не жовтий, завд. 6–15 мм. Квітка має п’ятизубчасту чашечку із загостреними чашолистиками. Віночок метеликового типу: дві нижні пелюстки зростаються й утворюють човник, дві бокові — вільні, називаються веслами чи крилами, п’ята, найбільша верхня пелюстка, — парусом. Квітка Л. двостатева, має маточку і десять тичинок, дев’ять з яких зростаються й утворюють колонку, а десята вільна. Плід — біб. Боби жовтуваті чи буро-коричневі, спірально закручені у 2–4 не тісно зімкнуті обороти, 3–9 мм у діаметрі з мережею жилок, які виступають на поверхню. Боби голі чи притиснуто-шерстисті, багатонасінні. Насінини ниркоподібні, жовті або блідо-коричневі, матові. У бобах міститься 3–5 насінин. Насіння Л. посівної складається з товстої оболонки і розміщеного в ній зародка. Маса 1000 насінин становить 1,9 г. Стародавні араби та сучасні знавці трав вважають Л. родоначальником, «батьком усієї їжі», всіх лікарських зіль. Ця рослина лідирує за вмістом мінералів, протеїнів і хлорофілу; містить білки (до 21%) та амінокислоти, до того ж, у білку Л. є всі незамінні амінокислоти, які забезпечують нормальний розвиток клітин і життєві потреби вже сформованих і старіючих клітин організму людини. Сума вільних амінокислот у траві Л. — 1,3%, після гідролізу збільшується до 6,9%. Трава Л. посівної містить ліпіди (до 4,7%), багато протеолітичних ферментів, які розщеплюють білки та сприяють їх засвоєнню. Трава Л. — одна з найбільш багатих мінеральними речовинами сировина. Мінеральні речовини в Л. перебувають у добре збалансованому стані, що полегшує їх засвоєння. Л. — важливе джерело хлорофілу, вона також містить майже весь спектр вітамінів: С, Е, К, Н, В1, В2, В12, В3, ВС, каротиноїди (β-каротин, зеаксантин, віолаксантин, флавоксантин). Трава Л. посівної містить високомолекулярні спирти: тріакоетанол, октакозанол, які знижують рівень холестерину та ліпідів у крові. У коренях Л. посівної виявлені тритерпенові сапоніни: каулосапонін В, медикозиди А, Е, І, J, C, G, L, H, F, а також 13 похідних медикагенової кислоти, 2 — зангової кислоти, 4 — хедерагеніну, соясапогенол А, В, Е і глікозид байогеніну. У Л. посівній ідентифіковані карбонові, фенолкарбонові кислоти, флавоноїди, антоціани, глікозиди кемпферолу і мірицетину, ізофлавони, куместрол. Трава Л. — відомий інгредієнт СХП у багатьох країнах. Ця рослинна сировина сприяє загоєнню ерозій, виразок, відкритих ран, нормалізує стан кровоносної системи, підвищує еластичність артерій, знижує рівень холестерину в плазмі крові, запобігає розвитку атеросклерозу, стабілізує рівень глюкози у крові. Виявляє протизапальну активність, тому її використовують при хронічному та гострому циститі, простатиті, пептичній виразці, артриті, ревматизмі та для збільшення лактації.
Товстуха Е.С. Золоті рецепти української народної медицини. — К.: КМ Publishing, 2010.